Найгучнішою заявою Diia Summit 2022 стало оголошення президентом Зеленським про те, що всі громадяни України
Слона, як відомо, потрібно їсти по шматочках.І будь-яку складну проблему треба поділити на складові. Я бачу тут цілий низку питань і цілком заслужених сумнівів: як зробити процес видачі смартфонів справедливим, як купувати можливі варіанти шахрайства, як організувати закупівлі смартфонів, який у них має бути передвстановлений софт, як навчити армію пенсіонерів використанню нових технологій, нарешті, як не обрушити місцевий ринок смартфонів, наповнивши його неринковими методами мільйонами (у перспективі) пристроїв? У мене немає відповідей на ці питання, є тільки розуміння, що вони існують незалежно від того, чи замислюємося ми про них чи ні. І вирішувати їх потрібно відповідно до демократичних принципів — громадських обговорень і створення спеціальних груп, уповноважених владою та суспільством.
Ми не готові (і ніколи не будемо готові, якщо не зробимо перший крок)
Першою претензією, що звучить з усіх прасок,є високий рівень корупції в країні, яка справедливо викликає недовіру до будь-яких, навіть найкращих ініціатив влади, які мають добрі наміри. Звичайно, будь-які технології можуть бути використані як на благо, так і на шкоду це неминучість. Звичайно, є побоювання, що перехід до цифрового голосування на виборах може спричинити маніпуляції голосами. Не кажучи вже про те, що безкоштовна роздача смартфонів (вже звучав термін «гречкофон» виглядає (та й є) популізмом, покликаним підтримати на наступних виборах поточного президента. Але все це ми чули і при запуску Дії, при цьому Міністерство цифрової трансформації повільно, але неухильно «лупає цю скелю» і досягає відчутних результатів: так, це складний шлях, і проблем без «єСмартфону» там повно, але дорогу здолає той, хто йде, і починати ніколи не рано, бо ідеальні умови не настануть приблизно ніколи.
Скільки потрібно смартфонів
Поставити на ринок 8 мільйонів смартфонівпротягом року — завдання не те, щоб неможливе, але малоздійсненне на практиці. Справа навіть не в бюджеті, а в тому, що не можна, наприклад, просто прийти на завод Toyota і купити мільйон (і навіть сто тисяч) автомобілів – їх треба замовляти, виробники мають зарезервувати виробничі потужності, закупити комплектуючі. Зі смартфонами все те ж саме. Тим більше, в умовах дефіциту компонентів, який переживає вся планета. Окреме питання — скільки насправді потрібно смартфонів, щоби забезпечити соціальну справедливість. Наприклад, мої батьки вже мають смартфони (впевнений, я не єдина людина в країні, яка може собі дозволити купити батькам смартфон). Наскільки буде справедливим видати їм ще смартфоном? У них просто не буде іншого вибору, як спробувати монетизувати цю соціальну допомогу. Аналогічно надійдуть сотні тисяч українців, у цьому немає жодних сумнівів. Що неминуче призведе до колапсу ринку бюджетних смартфонів — їхня ціна на вторинному ринку впаде до немислимих копійок, а продажі в роздробі всіх смартфонів, умовно кажучи, дешевші за 3 000 гривень, просто зупиняться. Що створить проблеми для всіх, хто працює у цій сфері.
Яким має бути смартфон для пенсіонерів
Для всіх, хто хоч трохи знається на техніціі сучасних технологіях, очевидно, що смартфон — це конструктор, вартість якого залежить від компонентів, що використовуються (насправді проблем ще більше, але я спрощу для простоти розуміння). Наприклад, чи потрібний такому смартфону NFC та можливості безконтактної оплати? З одного боку, якщо мета держави - подолання цифрової нерівності, то ця функціональність просто має бути. З іншого боку, виникає закономірне питання: чи пенсіонери стануть у масі своїй нею користуватися? Очевидно, більшість не стане, але чи потрібно все це робити для меншості? Питання відкрите. Зрозуміло, що завжди є на чому заощадити — на розмірах і роздільній здатності дисплея, на модулях (і числі) камер — для цього достатньо одного модуля зовнішньої камери, та й фронтальна потрібна за принципом «аби була». Можна використовувати старий роз'єм microUSB замість прогресивного USB-C. Окремо зазначу, що на практиці ціни вільного ринку здатні давати сюрпризи. Наприклад, якщо одинарні модулі основних камер вже ніхто не випускає, то подвійна камера може виявитися дешевшою, хоча це виглядатиме з боку явною переплатою. І я, наприклад, не знаю, що насправді дешевше у виробництві — встановити 3.5-мм роз'єм для навушників або зовсім відмовитися від нього. Також очевидно, що є опції, які будуть обов'язковими завжди через прогрес: фронтальна камера, Bluetooth, GPS, 4G — чіпсетів без їх підтримки вже, напевно, не існує. А от на акумуляторі, звичайно, заощаджувати не варто. Але навіть таке питання, як визначення технічних характеристик е-смартфону — це питання комплексне і дискусійне. І він підводить нас до наступного пункту.
Ціна питання і хто вироблятиме смартфон
Очевидно, що прогрес до 2022 року досягнув такогорівня, що навіть за 3 000 гривень можна отримати смартфон, що підходить для цілей цифровізації та ліквідації цифрової нерівності пенсіонерів. Конкретна ціна залежатиме не тільки від вартості компонентів і зусиль з розробки (про програму окрема розмова взагалі). Таке просте неочевидне питання, як ПДВ, навряд чи спадає першим на думку, але воно існує. Я не юрист і не можу дати оцінку наскільки потрібно і важливо платити ПДВ при поставках такого смартфона, але, очевидно, сплата податків виглядатиме як перекладання грошей з однієї державної/бюджетної кишені в іншу. І одне з найцікавіших питань – хто стане виробником такого смартфона? Для мене очевидно, що компаніям рівня Apple і Samsung такий проект малоцікавий через їх фокус на дорогих моделях. Залишаються численні китайські виробники, кожен із яких буде зацікавлений у отриманні такого великого контракту, але тут постає питання: а чи не простіше державі самостійно спроектувати подібний смартфон? Не факт, що простіше насправді, але це цілком посильне завдання для держави, при тому, що рахунок піде на сотні тисяч і мільйони штук (не забуваємо, що щороку армія людей, які досягли віку 60 років, збільшуватиметься, і цей процес безперервний Навіть партія в сто тисяч вже дозволяє створити кастомізований смартфон як залізом, так і софтом.
Мрія про «український смартфон»
І тут встає ще одна грань, гідна обговорення:чи не простіше замовити виробництво такого смартфона (насправді я не знаю простіше чи ні, це питання є відкритим) у контрактних виробників? Більше того — в Україні, на Закарпатті є два контрактні виробники — Jabil в Ужгороді та Flex у Мукачеві. Jabil, як мінімум, має досвід у виробництві телефонів для Nokia, яких там було випущено пару мільйонів штук. Так, смартфон — це складніше, так, його проектування — це окреме непросте завдання (особливо під прицілом громадської думки та маніпуляцій з боку олігархічних ЗМІ), але за попит, як відомо, грошей не беруть. Інженери на заводах є, технологічні потужності також. Мінус витрати на доставку з Китаю, у плюсах - залучення співробітників, які будуть (якщо будуть) займатися складанням значимого для всієї країни пристрою. Не факт, звичайно, що можливості цих контрактних виробників дозволять їм налагодити випуск смартфона, не факт, що ціна буде вигіднішою, ніж у Китаї, але на кону мільярди грошей платників податків, і, як мінімум, варто запитати. Можливо, це і є той шанс створити, хай і не високотехнологічний, але щодо «український» смартфон у всіх сенсах.
Софт має значення
Кастомна розробка смартфона дозволяє у прямомусенсі слова зробити його використання простіше, вичистивши від додатків для сміття, які пачками встановлюють всі без винятку виробники смартфонів. Звичайно, варто залишити базовий набір сервісів Google (варіант смартфона не на Android я навіть не розглядаю з усіх зрозумілих причин), додати Дію і, можливо, якийсь базовий соціально значимий набір додатків — Нова пошта, Приват24 (питання теж непросте, насправді справі — наскільки це справедливо стосовно інших гравців ринку, але я якраз і хочу сказати, що проблема має мільйон питань, що вимагають обговорення, і це лише одне з них). Але мало встановити додатки, для пенсіонерів необхідні якісь відеоуроки, які пояснюють як авторизуватися в Дії, як оновлювати додатки (а це потрібно робити регулярно, про що пенсіонери навіть не замисляться). 2022 року для держави створити такі відеоуроки та розмістити ярлик на них прямо на робочому столі смартфона — цілком посильне завдання, яке необхідно виконати, інакше всі ці витрати будуть марними.
Одного смартфона недостатньо, йому потрібний інтернет
Звичайно, можна організувати спеціальнісоціальні тарифи у всіх трьох операторів мобільного зв'язку, але давайте згадаємо, що вони не мають 100% покриття населення швидкісним мобільним інтернетом. Близько 10% населення живе поза покриття мереж і вартість кожного наступного відсотка зростає за експонентом для операторів. Що робити з цим, якщо смартфоном неможливо користуватися через відсутність мобільного інтернету та взагалі інтернету в селах? Звичайно, використання Wi-Fi виглядає здорово, але звідки йому взятися в селі, де немає інтернету у умовної бабусі? Та й дротовий інтернет теж коштує грошей, також потребує соціальних тарифів (читай — дотацій з боку держави).
Дорогу здолає той, хто йде або системні проблеми, потрібно вирішувати системними методами.
Всі ці проблеми зовсім не означають, що вони немають рішення. Це все обговорюване та вирішуване. Але з розуму треба їх вирішувати комплексно, постійно тримаючи в голові ціль. А мета все ж таки проста: подолання цифрової нерівності для людей похилого віку та надання їм доступу до цифрових сервісів держави, яких, ми всі сподіваємося, буде дедалі більше. І серед цього букета питань, нагадаю, розробка смартфона (як заліза, так і софту, а потім і навчальних відеоуроків), вибір постачальника, справедливий розподіл смартфонів та вирішення проблеми доступу до інтернету. І все це потрібно робити акуратно, оскільки держава буде втручатися у правила гри на ринку, що вже усталені. Хтось обов’язково постраждає від таких дій. Завдання суспільства — забезпечити соціальну справедливість та захистити найслабших. І вирішення всіх цих завдань у наших руках.